Мила розумниця! Так Так Так! Ти це заслужила за свої прожиті десять років, перший рік з яких ти витратила на сон та їжу, наступні чотири роки на сон, їжу і побігеньки-попригушка. І після цих п’яти років ти раптом відчула на своїх маленьких дитячих плічках перший в твоєму житті тягар відповідальності, коли тобі вперше показали маленьку книжку з великими літерами. З цього моменту іграшки стали покриватися пилом самотності і занедбаності. Спочатку величезні літери стали поступово зменшуватися, зливаючись спочатку в склади, потім слова, пропозиції і … І сьогодні ти по праву називаєшся розумницею, так як ти до свого десятиліття чудово закінчила свої перші чотири класи. Люблячі тебе бабуся і дідусь!

Що ж ти з нами робиш, синку? Ми з татом ще не встигли сповна насолодитися твоєї дитячої безпорадністю, твоєї беззубою посмішкою і твоїм нерозбірливим дитячим лепетом, а вже твій перший ювілей постукав до нас у двері і в наші батьківські серця! Ох, вже це нещадне час! Воно відбивається на твоєму дорослішаючої особі, на твоїх більш усвідомлених вчинках і на те, як ти цінуєш нашу з татом турботу про тебе. Ми, твої батьки, щасливі в цей день, а й сум наповнює наші серця: не повернути ті незабутні і солодких моментів, які стали заповнювати наше життя з твоєю появою. Прошу, синку, збережи наші батьківські серця, що не розбий їх своєю неуважністю і безпечністю, подаруй нам солодкість свого спілкування на довгі десятиліття!